Колеги! Пропоную прочитати і прокоментувати.

 "Маленький хлопчик" або "вбивство творчості"

Автор: Хелен Е. БакліМаленький хлопчик почав ходити до школи. Слід сказати, що був він зовсім маленьким. А школа − дуже великою. Але, коли малий виявив, що може потрапити у свій клас прямо з вулиці, щастю його, здавалося, не було меж! … І школа перестала здаватися такою великою. Одного ранку, коли хлопчик вже освоївся у школі, вчителька сказала: − Сьогодні ми будемо малювати картинку.  − Добре! − подумав маленький хлопчик. Йому подобалося малювати картинки. Малювати він міг, що завгодно: левів і тигрів, курей і корів, потяги і кораблі... Тож він витягнув свою коробочку з кольоровими олівцями і почав малювати. Але вчителька сказала: − Зачекай. Ще не час.  Вона зачекала, поки всі приготуються, і продовжила: − Зараз ми будемо малювати квіти. Добре! − подумав маленький хлопчик. Йому подобалося малювати квіти.  І він почав малювати чудові рослини… Рожевим, оранжевим і блакитним олівцями. Але вчителька сказала: − Зачекай. Я покажу тобі, як це слід робити.  І намалювала на дошці квітку − червону із зеленим стеблом. − Ну от, − сказала вчителька, − тепер ви можете починати.  Маленький хлопчик уважно роздивився на квітку вчительки. Тоді поглянув на свою… Його квітка подобалася йому більше, але він не сказав цього. Він просто перевернув аркуш і намалював квітку так, як показала вчителька: червоною із зеленим стеблом. Наступного дня, коли маленький хлопчик сам відчинив вхідні двері, вчителька сказала: − Сьогодні ми будемо ліпити з глини.  − Добре! − подумав маленький хлопчик. Йому подобалася глина. Він міг багато чого зробити з неї: змій і сніговика, слона і мишу, автомобілі... І він почав м'яти глину. Але вчителька сказала: − Зачекай. Не розпочинай ще.  І вона зачекала, поки всі підготуються. − Зараз, − сказала вчителька, − ми будемо робити мисочку.  − Добре! − подумав маленький хлопчик. Йому подобалося робити миски, і він взявся ліпити. Але вчителька сказала: − Зачекай. Я покажу тобі, як потрібно.  І вона показала всім, як це робиться. − Ну от, − сказала вчителька, − тепер можете починати.  Маленький хлопчик подивився на мисочку вчительки, тоді − на свою. І вона сподобалася йому більше, та він не сказав цього. Він просто взяв свій шматок глини і сформував виріб, як показала вчителька. Це було глибоке блюдо. І доволі швидко маленький хлопчик навчився чекати, спостерігати і робити так, як показувала вчителька. Більше він нічого не робив сам. А потім сталося ось що… Маленький хлопчик і його сім'я переїхали до іншого місто, і маленькому хлопчикові довелося піти в іншу школу. Ця школа була навіть більшою, ніж попередня, і в ній не було дверей, що вели з вулиці прямо у його клас. Тож, щоб туди потрапити, йому доводилося підійматися високими сходами.  Першого дня у новій школі вчителька сказала:  − Сьогодні ми будемо малювати.  − Добре! − подумав маленький хлопчик і почав чекати, коли вчителька скаже йому, що робити. Але вчителька нічого не сказала. Вона просто ходила по класі. Підійшовши до маленького хлопчика, запитала: − Хіба ти не хочеш малювати?  − Хочу, − відповів він. − А що ми будемо малювати?  − Не знатиму, поки ти не намалюєш, − сказала вчителька. − А як мені робити це? − запитав маленький хлопчик. − Як тобі подобається, − відповіла вчителька. − І будь-яким кольором? − поцікавився маленький хлопчик. − Так, будь-яким, що тобі до вподоби. Якщо кожен намалює одну і ту ж картинку, з однаковими квітами, як же я дізнаюся, хто що намалював?  − Не знаю, − відповів маленький хлопчик і почав малювати рожеві, помаранчеві та блакитні квіти. Йому сподобалася його нова школа − нехай у ній і не було дверей, які б вели прямо з класу на вулицю!Факт: за дослідженнями британських вчених, у дітей до 8-річного віку через сучасні системи виховання та освіти втрачається 80 % їхнього творчого потенціалу.